|
У Карпатах
Одне, що Богдану втішало, - це прогулянки лісом. Кожну вільну хвилину вона намагалася проводити в лісі, насолоджу-ючись останніми теплими днями. Чула себе дитиною цього гір-ського краю. Відчувала глибоку спорідненість із любим серцю пралісом. Саме тут відчула вона небувалу повноту життя.
Саме звідси, з висоти Карпатських гір, змогла по-іншому по-глянути на далекий тепер Київ, як не дивно, полюбити його. Звідси він бачився не новітнім Вавилоном, що вражав глибиною прірви, дно якої, здавалось, розчинилося в самій безодні між величчю своєю і вбогістю, а прекрасним, з дитинства ви-мріяним містом-лицарем, містом-воїном, над яким і досі витає дух могутнього Святослава. Навіть Замкова гора, яка колись так розчарувала Богдану, виховану на історичних романах, по-стала тепер перед внутрішнім її зором у непроминущому світлі слави Княжої доби. Дівчині було неймовірно хороше на душі від цього свого відкриття. Коли чуєш подих справжності, не можеш лукавити. Чим довше блукала вона горами, тим більше, здавалося, світ довкола відкривав їй свою справжність.
Богдана зупинилася на вершечку Лисої скелі. Віднедавна це місце стало улюбленим.
| 