Софія Русова 

У день, коли Софія повінчалася з Олександром Русовим, вона отримала лиш один подарунок. То була рапсодія на пісню «Золоті ключі», яку присвятив Софії з нагоди одруження ав- тор - Микола Лисенко. їй було тоді вісімнадцять. Усе життя бринів у її серці той рід- ний наспів. І озивався-відлунював щирою любов'ю у серцях ін- ших - дитячих. Саме до дітвори завше звертала Софія свої по- гляди, думки, надії, саме їй присвячувала свою невтомну працю. Вона таки знайшла «золоті ключі» до дитячої душі, до майбут- ньої української школи, котру вимріяла, вистраждала, у ство* рення якої вкладала увесь свій талант. Софія Русова читала курс дошкільного виховання в Київ- ському педагогічному інституті, викладала французьку мову в І у Комерційному інституті, редагувала «Світло» - легальний укра- їнський педагогічний журнал, що мав великий успіх серед про- світян та вчителів. З номера в номер з'являлися на сторінках «Світла» роздуми Русової. Прості, щирі, мудрі. То роздуми вихова- теля, матері, талановитої українки, котра збагнула істину: культу- ра і свідомість нації народжуються біля колиски немовляти, над якою мусить витати рідний дух* звучати рідна пісня й рідне слово.