Спогад  

Спогад прийшов такий прекрасний, що жінка не подумала його проганяти. Він говорив: «Пам'ятаєш, ти понад усе у світі любила схід сонця. Те, що найталановитіші люди описали сло- вами і фарбами безліч разів, усе одно сприймала по-своєму. Для тебе це було не просто сонце. Це магія кольору і світла. Тобі так хотілося шукати щось чарівне навіть у звичайному. Берегти цей вогник у душі глибоко-глибоко. Там, у душі, ти збирала всю красу, коли-небудь побачену, у дивовижний букет квітів. А коли залишалася наодинці, якщо огортав сум, насолоджувалася ароматом своїх спогадів-квітів. Тоді ставало легко й затишно, тоді відчувався єдиний зміст усього наявного світу - Краса! . Із потягом до краси у тебе росло бажання її зображувати. Ти з дитинства малювала. Тобі хотілося показати почуття, суть, а не просто гарну оболонку. Ти мріяла перетворити чистий аркуш на витвір миртецтва, перед яким зупинялися б люди, замислю- валися... Над чим? Над своїм і чужим болем, над любов'ю і віч- ністю». Жінка ледь помітно усміхнулася. їй хотілося не думати, а пливти течією спогаду.