Золотоверхе диво

Горислав грів теплим поглядом позолочені куполи. їх було аж п'ятнадцять. Справжнісіньке золотоверхе диво, що здіймалося понад Дніпром. До цього дива він причетний найбільше. Був майстром рідкісної руки вже у дванадцятому коліні зодчих. Від своїх предків успадкував уміння зводити неперевершені храми і здійнявся в тому таланті на ще не знану в їхньому роду висоту. Знав закони того складного зодчества, відчував місце, де має вирости споруда, в якій перебуватиме Святий Дух. Із його рук неначе сходила чудодійна сила, перетворюючи люд- ську фантазію у видиму неповторну красу; Умів ліпити з кольо- рової смальти фрески, малювати ікони так, мовби його рукою водив сам Господь. \ ') • • . Сонце поволі хилилося до обрію. Горислав зайшов до храму. Будівничі вже порозходилися. Він піднявся на риштування і поклав ще кілька мазків на лик Богородиці, що зоріла на нього Предславиними вселюблячими і всепрощенними очима. Дов- го вдивляйся в її сяйливе обличчя і відчував потоки світла на собі. Войи вибирали втому із рук, спини. Тут стільки його пра- ці, його сили вкладено. Минулого тижня скінчив роботу. Від- чував, що ніде не схибив, не осквернив задум.