Сивоок

Сивоок квапився, мов перед смертю. Так, наче відміряно йому життя саме на цей собор і повинен він укластися у відпу- щений йому час, бо інакше незавершеною лишиться головна, та, власне, єдина справа, позначена його іменем і обдарованням. Сплачував людям борг за своє вміння й талант. Бо коли є в тобі обдарованість, то вже ти належиш не собі, а світові. Пуска- єш свої твори між людей, мов дітей. Умираєш поступово у своїх творах, бо ніхто ніколи не задумається, чию співає пісню, ніхто не повірить, що ікона, перед якою всі моляться, написана тво- єю рукою, що оці сяйні фрески, які світитимуться крізь віки, викладені тобою. Тай хіба важить, хто зробив? Однаково належить усім, а тебе нема. З людини вичавлюють тільки те, що комусь треба, мов з риби ікру. А потім ім'я її забувають. Та й що таке ім'я? Князь, коли хрестився, назвався не так, як давніше. Коли хтось по- стригається в ченці, теж змінює своє ім'я - мабуть, щоб обду- рити на тім світі Бога. Що ім'я? Головне - твої чини на землі.