Польова експедиція

В Україні свіжий зелений горошок вважали за справжні ла- сощі. По неділях ми, діти, відправлялися в поле, без картузів, у самих сорочечках і коротеньких штанчатах. Я очолював дитя- чу зграю, ведучи її в поле. Дорога була далека... Ось і горох, та який високий, покладистий! Довгі стручки аж повипинались від солодких зернят. Хмарою саранчі ми дружно накидаємось на поле. Рвемо в обидві руки, набиваємо- повні пазухи. Зненацька хтось тихенько скрикнув: «Дядько Степан!.. » - ї всі впали на землю боячись і дихнути. Ні, даремна тривога: то якась старенька ішла по дорозі з ко- шиком, повним грибів. Знову до праці! Хай там сміється з нас жайворонок, що, мов чорна крапка, повис і тремтить у повітрі. Затягнені ремінцями, наші вузькі сорочечки розбухли, ледь вміщуючи дорогоцінний горошок. , Повертаємося на наше Загребелля як переможці. З якою заздрістю поглядають на нас Дівчата. З погордою кинувши їм по два-три стручки, ми насолоджуємося соковитим горошком, цими зеленими ласощами. Додому, звичайно, приходили з по- рожніми пазухами, щоб ніхто не довідався про цю польову експедицію.