Мати

Я сидів за хатою на траві з напівзаплющеними очима,, при- слухався до жайворонкового співу, який долинав із польового піднебесся. Зненацька відчув, як легенька тінь упала на мене. Материне обличчя на відстані витягнутої руки здавалося неправдоподіб- ним, якимось темним, мідяно-восковим. Таке обличчя намалю- вав би старовинний художник на дубовій дошці, зображаючи Богоматір. Материна голова затуляла сонце, і його проміння, іскрячись у розмаяних чорних косах, творило навколо голови мерехтли- вий німб. Мати стояла в тому золотому німбі, який одухотворив її обличчя, і я, вражений цією явиною„ стежив, як сніп промін- ня, падаючи на голову і розсіюючись, тремтить. Мати ступила вбік, і кругла жовтогаряча таріль сонця засріб- лилась у густій блакиті, а довкола материної голови вже не іс- крився німб. шшшш Усміхнувшись, я попросив, щоб мати знову стала там, де тільки-но стояла, і навіть долонею показав на те місце поблизу куща напіврозквітлої темно-червоної півонії. - «Хіба не однаково, де ртояти?» - спитала мати. І все-таки, прочитавши німе благання в моїх очах, слухняно ступила по- між кущів нерозквітлої півонії. І від цього всього-на-всього одного кроку моєї матері все на- бігало якоїсь святковості, незвичності, таємничості...