Лист до матусі

Матусю, здрастуйте! Низенький, доземний Вам уклін! Зніміть з голови чорну хустку, витріть сльози-печаль і сядь- те край столу не зажурені, а трошки усміхнені, як Ви це вмієте зроду-звіку, коли приносив поштар батькового листа. * Я лічу дні до визволення України. І хоч ми підемо вперед, далеко від дніпровських плавнів, від Вашого, матусю, віконця, Ви простежте Вашими мудрими очима за солдатами, які пере- ходитимуть Дніпро на правий берег. А якщо Ви приберегли од чужинців мого човна і він не розсохся, то підійдіть до когось з генералів і попрохайте, щоб послав на ньому розвідників. Так і скажіть: «Син мій ходив цим човном до самого Чорного моря, усі острови обійшов і щасливо вертався». Не видивляйтеся, не пізнавайте мене з-поміж них, мату- сю, зараз нас нелегко упізнати, усі ми схожі: суворі, засмаглі, утомлені-, але вже не смутні. Ми йдемо на захід, мамо, і нехай нам світиться Ваша усмішка. Летітимуть літаки - то я, мамо. Гримотітимуть танки - то я, мамо. Загуркотить артилерія — теж я. А проходитимуть піхотинці - усе це ми...