Князь Ярослав сидів над гарним озерцем - синювата латочка серед старих білих беріз. Сидів уже давно, не помічав, що його чоботи, саджені по швах і на підборах самоцвітами, гли-боко вгрузли в м'яке дерновиння, м'яка шкіра розмокла. Ноги князеві, власне, викупувалися у воді, але він того не зауважу-вав, а може, так було ще й ліпше, бо холод відтягував пекучі думки.