Бої за Київ

Певно, на ціле життя пов'язалася у Василя Івановича осінь із боями за Київ. Бездонне склепіння ясно-голубого осіннього неба увінчало сонце. У західному, східному кутках неба раптом починали схоплюватися часті грона білих димків, і згодом око стежило за ледве помітною рискою літака, який кидався вгору, обходив низом, намагаючись вибитись з-під прицілів зенітної артилерії. Безперервно, наче під землею борсалися заковані вулкани, гула земля, здригалося повітря й одлунювало у висо- кому небі, як у дзвоні. Першого разу, відступаючи, Василь Іванович оглядався на Київ, перейшовши Дніпро: лишався Київ, мов видіння в ясно- му небі, на горах за Дніпром, і дивився їм услід, і очі міста про- пікали гімнастерку на плечах. Удруге, наступаючи, Василь Іванович підповзав по осінній примороженій траві, по піску, по мілкій воді, ламаючи собою крихкий, молоденький льодок, боявся підвести зір на близь- кий правий берег Дніпра: усе здавалося,,що Києва немає, тіль- ки силуети руїн покажуться на горі. Тихенько тьохкали кулі німецьких снайперів, які стежили за лівим берегом. «Два роки ми чекали цього, товариші! Вперед, на Київ!»