Чекаю тата з війни

Як верталися чужі тати додому, то село білим зацвіло. Виш- няк заряхтів розмаєм, аж очам боляче од білизни. У білій ку- пелі хатки напіврозвалені вичорнюють, наче на деревах старі щ гнізда пташині. Позаб луку вали по садках сумні хатки і на ле- РЕ лек примерзлих восени дуже СХОЖІ. і Вітер шурхає по гілляччю, бджільню струшує. А мати рушники-вишиванці напинає на стіни. І долівка гарно змаще- на глиною. . Але то ще не все. Мати помила стілець, і він тепер виграє, наче жовтавий житняк. А ще мені голівку в зіллячку скупа- ла, аби волосся м'якеньким було та пахло приємно. Сорочка й штанці латані-перелатані, а випрасувала їх мама - і наче знову нові. В руках у мене - бурячок маленький. Сусідська дітлашня Така, що одразу б і з'їла. А я то не їм. Я татові покажу. Як іде хто до села, то біжимо до хат казати мамам, що тати наші йдуть. А мами повибігають на дорогу, хустки на головах ИЩ поправляють... А той, що йшов, зовсім і не до нашого села звер- нув, зовсім не наш тато був.