Вечірнє місто

Осінній день брався до вечора. Сонце, червоно граючи, сіда- вгр ло; захід палав, наче пожежею. У тому вечірньому світлі красувалося місто: високі білі будинки злегка червоніли білими стінами, мов пофарбованими червоною фарбою; залізна покрівля палала зеленим вогнем; шибки у вікнах грали, відкидаючи че- рез вулиці снопи червоного вогню; церкви, сяючи своїми баня- ми та золотими хрестами, здається, ще вище здіймали їх угору, заглядали в темно-синю блакить неба, що безмірно широким колом розпросторилося над землею. Зате тінь довшала, темнішала; високе дерево наче збігалося докупи, щоб не розгубитися за ніч; довга тінь від нього падала через усю вулицю, і під нею було якось моторошно. Прохожі мерщій минали ті темні місцини, пробиралися на світ, де стояв якийсь глухий гомін... Аж ось зразу десь бухнуло, щось охну- ло! Усі кинулися... Незабаром понад містом понеслися голосні хвилі полкової музики. - Музика! Мерщій у садок! - загукали, заметушилися люди по вулицях. - Ми ще чаю не пили. Підемо додому чаю пити, - щебетали весело панянки до молодих паничів, що, мов журавлі, обступи- ли грядку квіток.