Чарівна дорога

Дорога йшла чарівною місцевістю, подекуди здіймаючись на шпилі, подекуди збігаючи на широкі луки. Купами розки- далося височенне дерево по луках. Скрізь по долині яро-зелена, росою вмита, буйна трава пахтить пахощами, поблискує бар- вистими квітами, а між нею лисніють широкі плеса річки і часом мов хто сипнув зеленим листом і золотими та сріблястими квітками-лі леями. З ДОЛИНИ здіймаються, мріють і леліють у ясному сяйві вес- няного сонця легенькі, ледве помітні, прозірчасті павутин- ня туману; за річкою, здалеку, мов стиглі жита, половіють кучугури-піски; за ними хвилюється широкий степ і, здіймаю- чись, губиться ген-ген у сивій далечині, а на самому обрії бовва- ніють могили, хутори, села... По сей бік річки, мов те військо велетнів, розрісся по узгір'ю ліс широкочолих дубів, простягся ген по горі і синіє в далечи- ні, наче темна хмара. Прозоре повітря має, грають у ньому ясні промені, звідусіль линуть гомін птаства, гудіння бджоли, миго- тять кольористі метелики... Зачарованій людині мовне чуть сеї тихої безупинної мелодії, мов бринить вона просто в серці мимо розуміння і напоює його осяйними радощами та величним спокоєм природи...