Зелена долина

Ось ви виїхали на невисоку гору. Синім змієм плазує шлях з гори в долину поміж зеленою травою безкрайого степу. Ясне сонце геть підбилося вгору, розсіває своє золоте марево по зеле- ній долині. Ні пером не списати, ні словом не сказати тієї неспо- діваної краси, якою до вас усміхнулася долина! Зелена трава горить-палає огнем, на її листочках грає й сяє, мов самоцвітне каміння, чиста роса: то стрельне у вічі тонень- кою голочкою жовтого цвіту, то зачервоніє круглою гороши- ною, то засиніє самоцвітом, то посипле зеленими іскорками... І то ж по праву руч і по ліву руч. Куди ви не повернетесь - усе горить-палає, уся долина пишається, мов зверху веселками вкрита! Ви дивитесь і дивуєтесь, вам здається, що ви йдете не по битій дорозі зеленого степу, а якимсь невідомим краєм краси й чару вільного пахучого повітря. Вам легко дихається, легко живеться. Усе, що вас колись давило та смуток будило, зни- кло. Із самого глибу серця виринають думки непримітні, гадки легкокрилі самі мчаться й вас мчать за собою... Куди? Не пи- тайте! Не шукайте.