Панас

Ось ви вже й за селом, у царині. Сумні млини облягли ши- рокий майдан, мов сторожі. То вони виставилися на краю села сторожити здобич, поглядають згори на безкраї поля й тихо ре- гочуть: рости, буяй, зелена рослино, на нашу користь! Вигрівай і вирощуй, ясне сонце, добре зерно! Не мине воно нашого рота, перемелемо ми його своїми кам'яними зубами! Як та земля зи- мою вкриється білим снігом, переведемо ми все те на біле бо- рошно. Нащо нам твоя теперішня краса та пишне вбрання? Ось ви минули царину, минули й млини, вихопилися знову на безкраї поля, на безмірну просторінь степу. Бурою гадюкою в'ється по степу шлях битий, він, німий і мовчазний, розпро- сторився по землі. 1 Дрімає сонце, блискучим покотилом котиться'до спокою, його, здається, так манить та невідома далечінь за горою, що вся загорілася, аж налає рожевим полум'ям. Від неї і той край степу червоніє,,що присусідився до неї. У повітрі тихо; туман чи кіптява зависли в цьому, здіймаються над степом димчастим пологом. Високе небо починає синіти, дихає на землю прохолодою.