Климкова дорога

Климко йшов уже восьму добу. Першого дня йому йшлося легко, навіть весело. Пухка пи- люга на дорозі гріла босі ноги, у кишенях дядькової тужурки лежало шість великих сухарів і чимала торба на сіль. А тут іще степу, сонця кругом повнісінько. Вітерець лоскоче ковил-траву, колошкає полини, щоб вони дужче пахли. І ніде ані лялечки. Тільки ящірки шастають поміж травою і теплим камінням на голих пагорбках. Сухарів дав Климкові в дорогу дід Бочонок, станційний ап- текар і дядьків Кирилів товариш. Дід Бочонок (так звала апте- каря вся дітвора у висілку й на станції) цілими днями, навіть у неділю, просиджував у висілковій аптеці коло базару і (це було видно через вікно) розважував на манюніх вагах якісь ліки або стояв за прилавком, упершись у нього великим животом. Він знав усіх, і його теж знали всі. Сивий, вусатий і кругло- товстий, як справжній бочонок, аптекар любив походжати ран- ками по базару в широких смугастих штанцях, у довгій, ледь не до колін, синій косоворотці, підперезаній крученим шовковим поясом з білими китицями.