Мальви

Палахкотять біля вікон животворним вогнем розвихрені мальви, шугають червоними язиками багаття під самісіньку стріху, того й гляди, від їхнього полум'я загориться хата... Ніхто не знає, коли й хто посадив їх на сонячному причілку. Мати кажуть, що ті рожі посадила колись давним-давно ще ба- буся у свої дівочі літа... До пишного розмаїття мальв усі давно звикли, і стали вони невід'ємною частиною родини. Щороку ранньою весною з-під землі з'являлося зелене пагіння, за кілька ночей воно вирос- тало вище призьби, привітно заглядало у вікна. На високих стеблах в'язалися десятки бутонів, які в кінці весни зацвітали червоними, світло-рожевими й темно-пурпуровими квітами. Здавалося, то й не квіти, а якийсь чарівник розвішав на пружних, високих пагіннях малинові, оранжеві, сріблясті дзвоники. Вечорамй тихими, коли спадала літня спека, мальви стояли урочисті серед золотого надвечір'я, тихо граючи чарів- ну пісню на своїх чутливих трубках. І тоді стара хата ставала незвичайною, бо стояла вся в пре- красному живому вінку, у центрі пелюсткового багаття. І ніякі казкові, кришталеві палаци не могли зрівнятися з чарівним видовищем простої селянської оселі серед буйноти барвистих мальв.