Невісточка

«Я не знаю, чи там угорі, наді мною, є життя, але я добре бачу, що вся краса тут, на землі», - роздумував Тимко, спершись на кісся і з хвилюючим почуттям милуючись свіжістю зеленого роздолля, що плескотіло біля його ніг. Потім знову став косити, докоряючи собі за те, що милується і все ж таки нищить цю красу. Але одного разу на повному розгоні він зупинив косу й, ки- нувши її на землю, присів навпочіпки й обережно розгорнув пальцями густий кущик трави: у зеленому затишному храмі, уся переплетена золотими нитками сонця, на високому гінко- му стебельці росла лугова цариця - ромашка. Це, мабуть, була найпрекрасніша у світі квіточка: рівна, висока, із сумно нахи- леною набік яскраво-жовтою, у білих ніжних прозорих пелюс- точках голівкою, ще й зверху прикроплена дрібною, як вістря стальної голки, росичкою. Тимко знав, що по-народному цю квіточку називають «невісточкою», і те, що вона така прекрасна, і те, що її так звати, зачарувало його. Він, присівши, дивився на неї, не зводячи очей, усміхаючись, як до гарненького маляти, і шепотів: «Невісточка, невісточка».