Осокори

Чи знаєте ви, як шелестять улітку осокори? Зупиніться, при- слухайтесь. Стоять вони, мов підняті догори кобзи, підставлені вітрові-музиканту. Він пробіжить по їхніх чутливих струнах, і озветься тоді зеленим шумом пружне пагіння, затріпочуть ніжним перебором листочки, забринить на вітрі співуче гілля. У здруженому, злагодженому оркестрі грає осокір до осокора. А вітер налітає все сильніше й сильніше. Пробіжить по зе- лених кобзах, рвоне акордами струни-гілля - і вже гуде верхо- віттям розвихрена душа осокора... Та ось вітер поступово стишився, припав до чутливого дере- ва, ніби заплутався в листатих кронах. І вже тиха-тиха пісня снується з висоти, де обнялися голубе небо й зелені голови спі- вучих осокорів. А далі й зовсім усе стихне. Стоять задумливі де- ам*иаммшиш 5і":-:- рева, ніби зачаровані, і, здається, самі прислухаються до пісні- шуму, яку тільки-но розливали на зеленій леваді. * . Я люблю осокорів шум. Люблю, як гнуться вони на вітрах і Н[ пружно випрямляють свої широкі зелені плечі. Навіть у най- тихішу погоду вони шумлять від найменшого повіву вітру. Ніби просять: налети, пробіжи по наших чутливих струнах- листочках, заграй хвалу зеленому літу.