Барвінок

На кожному крилі городу росли кущі барвінку. Здавалося, що >> . він і зимою зеленіє, бо коли танули сніги, то на світ пробивалось його цупке зелене листя, не змучене холодом, не скалічене моро- У- зом. А коли повітря ставало по-материнськи м'яким і лагідним, С ?! то барвінок зацвітав так, наче небо бризнуло на землю живою бла- киттю, зацвітав так, немов дитячі очі землі дивилися довірливо. Баба гнівалась, коли зривали барвінковий цвіт. Вона ніколи не 0] могла примиритися з тим, що квітку зривають. Хоч би Яка квітка < була - чи чорнобривці, чи ружі, чи звичайнісінькі калачики, чи ^ настурції, чи лісові дзвоники, чи ромен. Тим більше її гнівало, л * ' коли хтось необережно зривав цибулю зі стрілкою, яка могла б Щ дати насіння, коли хтось виривав усю стеблину кропу, замість СШ; нащипати листя. Тоді баба чорнішала, погляд ставав лихий. Навіть на Спаса, коли, здається, з квітами просинаєшся, з квітами сідаєш за стіл, з квітами їси яблука та груші, з квіта- ми свіжовипечений хліб умочаєш у мед, навіть на Спаса баба не могла відцуратись од святого ставлення до цвіту.