Луг

Сонце вже зійшло, але його ще не було видно із-за темного гЦ лугу. Небо освітилося ясно й погожо, луг теж посвітлішав і прихорошився. Уже горіли мохнатими й червоними, як жар, шапками будяки, дихаючи солодким медвяним душком. Цілими озерами поміж трав біліли соромливі невісточки в жовтих шапочках і Ц. білих віночках з пелюсточок навколо голівок, виплітався та спалахував іскрою петрів батіг. Розпарена нічною задухою, гостро й нудливо пахла болиголова, яка то тут, то там здіймалася  вище всіх на своєму товстому и порожньому стовбурі, увінчано- му тоненькими, схожими на віття кропу гіллячками. Щ Іноді посеред луки розкішно кущився верболіз, схожий зда- <. ля на копицю сіна. Над ним уже кружляли чайки, вишукували Щ вранішню поживу на сніданок. Близькість ріки відчувалась особливо виразно не тільки по тому свіжому холодному повітрі, яким віяло з очеретів, а й по щедрій росі на травах, яка бризкала людям на руки й на ноги світлими льодяними краплями, таємничості звуків, властивих для кожного приріччя: тихим бульканням, коротким раптовим плюскотом, якимось шарудінням, схожим на чиїсь хитрі кроки.