Прекрасний степ

Степ ставав дедалі прекраснішим. Увесь південь, увесь про стір до самого Чорного моря був зеленою незайманою пустелею. | Ніколи плуг не проходив по незмірних хвилях диких рослин. Самі тільки коні, ховаючись у них, як у лісі, толочили їх. Нічо- го в природі не могло бути кращого за них. Уся поверхня землі була така гарна, немов зелено-золотий океан, по якому бризну- :< ли мільйони квітів. Крізь тонкі стебла трави прозирали голубі, сині й фіолетові во- лошки; жовтий дрок вискакував догори своєю пірамідальною вер- хівкою; біла кашка зонтикоподібними шапками рябіла на поверх- ні; занесений бозна-звідки колос пшениці налився в гущині. Біля тонкого їхнього коріння шмигали куріпки, витягнувши свої шиї. Повітря було сповнене тисячами всіляких пташиних свистів. У небі нерухомо стояли яструби, розпластавши свої крила й непорушно втупивши очі свої в траву. Крик табуна диких гу- сей, що сунув стороною, відгукувався в якомусь далекому озе- рі. З трави здіймалася розміреними помахами чайка й розкіш- но купалася в синіх хвилях повітря. Он вона блиснула проти сонця й щезла у високості. Який же ти гарний, степе!