Дощ у степу

Усе почалося просто: із-за обрію тихо виткнувся ріжечок ледве помітної синьої хмари. Залитий сонцем степ принишк, затаїв подих, мовби чекаючи, що з цього вийде. А ріжечок тим часом вигонився вгору, розпростався вшир, поступово перетво- рюючись у хмару, у темно-синій гірський хребет, що незабаром уже закрив собою величезний сектор неба. І ось раптом хребет розломився, вогняна тріщина прокоти- лась упоперек нього. Усе прийшло в рух. Поки у великій ла- бораторії неба відбувався розкішний процес наростання грози, поки все там переверталося, стугоніло, потемнілими степами мчали табуни вихорів, захвилювалися, забурунили зелені вали лісосмуг, заметушилися птахи в повітрі. Усе ближче хриміло, блискало. Сива повновода хмара вже висіла над цілим степом. Світлі вітрила дощу вже розпускали- ся на обрії, помітно наближалися нивами. З тихим дзвоном упали перші краплини, усе стрепенулося, і вже широкою чарівною музикою зашумів дощ, той цілющий травневий дощ, про який кажуть, що це сиплеться з неба золо- то. Сивіла дощем далечінь, вода вже блищала на шляху. Земля набиралася сили. Хліба помітно зеленішали, ніби набрякали густим зеленим соком.