Ліс

Далі, вище, починається мішании ліс, густішає і густішає: і ^ дуби, і липи, і явори, і ясени, і берези. Скільки тут тіні й сві- жості — сонце не сонце, спека не спека. А як пройде злива, усе тут пахне водою, ніби губка насиче- на, і густі тумани підносяться і звиваються над коронами де- рев. А скільки під ногами гриба всілякого, топчешся по слизь- ких, старих бабках з м'якими капелюхами, по білих, твердих хрящах-гірчаках, по рожевих і синіх сироїжках, по червоних білокраплистих мухоморах. А скільки тут шуму всілякого! Птахи літають поміж гіл- ляччям, шмигають дикі голуби, десь вистукує дятел у дупляву липу, десь дзвінко і лунко кряче крук. А там шмигне маленька метка тінь з гілляки на гілляку. Білочка. Вона, бідачисько, за- дивилася, перейнялася тим і хоче швидше зникнути. А далі, у долину, місцями галявини з травою високою, і кві- тами, і суиичником. І чагарники молодих дерев - грабини, дубини, ясенини. Тут і пташки інші, не круки і не голуби, а со- ловейки та синички, та жовтобрюшки* та всяке інше дрібне й ЩЩ крикливе створіння.