Ранок у лісі

Ліс ще дрімає в передранішній тиші... Непорушно стоять де- рева, загорнені в сутінь, рясно вкриті краплистою росою. Тихо навкруги, мертво... Лиш де-не-де прокинеться пташка, непев- ним голосом обізветься зі свого затишку. Ліс ще дрімає, а з си- нім небом уже щось діється: воно то зблідне, наче від жаху, то спалахне сяйвом, немов од радощів. Небо міниться, небо грає усякими барвами, блідим сяйвом торкає вершечки чорного лісу... Стрепенувся врешті ліс і собі заграв... Зашепотіли збуджені листочки, оповідаючи сни свої, заметушилась у травиці комашня, розітнулося в гущині голос- не щебетання й полинуло високо - туди, де небо міниться, де небо грає всякими барвами... На галяву вискакує з гущини сарна і, зачарована чудовим концертом, зупиняється. Полохливий заєць, причаївшись під кущем, пригина вуха, витріща очі й немов порина ввесь у море лісових звуків... Аж ось ринуло від сходу ясне проміння, мов руки, простяг- лось до лісу, обняло його, засипало самоцвітами, золотими сму- гами впало на синю від роси траву на галяві, де гостро на тлі золотого світла випинається струнка постать сарни.