Осінь

Стояла перша осіння доба з сухими короткуватими днями. Сонце вже не котиться горою, як літом, не стоїть над самою го- ловою, не палить палом, а береться низом, понад горою, привіт- но світить і пригріває після довгої холодної ночі та ущипливого рожевого ранку. Пройшли жнива, скінчилася возовиця. Хіба де в степу, да- леко від людської оселі, ще бовваніють недоважені копи, а то всюди тільки чорніє нив'я поораною ріллею та жовтіють лани збитою стернею... Пусто серед степу, сумно й серед лісу: вітри-суховії об- голили його рясні віти, а ранні заморозки пожовтили та по- червонили лист; пташки щебетливі відлетіли у вирій. Життя втікало зі степів та лісів; ховалося по людських оселях, по те- плих краях. По селах від білого світу й до темної ночі гупали неугавно ціпи, доводячи до розуму те добро, яким за літо наділила земля- мати. За годинки поспішали люди з роботою, щоб було що й самому їсти і вивезти зайве на продаж. По городах була теж немала клопотнеча: мазалися, білилися та прибиралися, зби- раючись уже на зиму.