Осінній шум

Ще звечора землю оповив їдкий холодний туман: пробирав до кісток і вганяв у дрож. Чекай на ніч морозну. І ранній завчасний морозенко таки добре попорався протягом ночі: настелив трави, густо побілив памороззю засохлі дерева, прихопив ще зовсім зе- лене листя. Вийшов уранці Оксен і завмер: пожухле за ніч листя з тихим шелестом опадало на землю, лягало покорченими долоньками ^ догори, наче все ще просило хоч краплинку тепла, хоч крихіт- СГ ку ласкавого сонця.. Не було ні вітру, ні жодного поруху, а листя падало и падало, зривалося з верховіття. І вже ціла злива, чорно- зелений сумний водограй проливався на землю. Дерева оголялися прямо на очах: щойно стояли в листі, а глянув через якусь хвилину - уже голі. Тільки поодинокі листочки з усіх сил чіпляються за віття, намагаються втриматися до сонця. Особливо зворушила Оксена молоденька осика: скинула по- кірно зелену сорочку, простелила її біля ніг та й стоїть гола- голісінька, тремтить худеньким тільцем на морозі... Той глухий шум, невпинний той шелест переслідував Оксе- на й тоді, коли він повернувся в хату.