Римське щастя Миколи Гоголя

Архітектуру називають застиглою музикою. У римському Колізеї це відчуваєш по-особливому. По тому, як відлунюють крики, як гудуть протяги між поруйнованих стін, як сумно хи- тають голівками квіти, що прикрашають тріщини. Здається, що ці мури ввібрали в себе все багатозвуччя майже двохтисячо- літньої історії: і дзвін оркестрів, і брязкіт мечів, і співи, і шум "Ііі - води, і шелест дерев. І зойки, і плач, і сміх. От би розшифрувати все, що записали вони за десятки сто- літь! Ми б тоді почули не лише промови імператорів, а й голос великого митця, для якого Колізей був чимось більшим, ніж творіння зодчих, пам'ятка минувшини чи джерело натхнення. Він був для Гоголя живою істотою, співрозмовником, навіть другом. Варто лише перегорнути сторінки його сповнених ра- дості й світла листів із Рима. ( Уперше ступивши на стародавню бруківку Вічного міста на- весні 1837 року, Гоголь згодом стає обожнювачем Рима, його чудовим знавцем. 'Працюючи над «Мертвими душами», він часто полишає перо на своєму вузенькому пюпітрі й відвідує, пам'ятки минувшини, розкішні римські храми, а до улюблено- го друга й порадника Колізею йде з мольбертом і фарбами.